Можна дуже добре підготуватися до допиту разом з адвокатом. Проговорити всі можливі запитання, скласти план, домовитися про лінію поведінки. І все одно в кабінеті слідчого людина хвилюється, забуває інструкції, губиться і починає говорити зайве. Це нормальна реакція, і соромитися її не варто.
Тому нижче не теорія, а конкретні ситуації, які виникають на допиті, і поради, що робити в кожній з них. Не про те, що готуватися треба заздалегідь (це очевидно), і не про саму процедуру, коли ви подаєте паспорт, а слідчий заповнює бланк. Мова піде про те, що починається далі.
Виклик телефоном або в месенджері
Найчастіше все починається не з повістки, а з дзвінка. Або з повідомлення в месенджері. Або з листа на пошту. Текст приблизно однаковий: вам треба підійти до слідчого, бажано завтра, бажано о десятій.
Ситуація. Вам дзвонять або пишуть і кажуть прийти на допит.
Що робити. Йти ви не зобов’язані. Закон визнає лише повістку, вручену належним чином, тобто таку, за яку ви розписалися. Все інше юридично нічого не означає. До того ж перевірити, хто саме вам подзвонив чи написав, ви не можете. Це справді слідчий? Шахрай? Чийсь невдалий жарт?
На саме повідомлення не відповідайте взагалі. Будь-яка відповідь фіксує, що ви його прочитали. Потім це подадуть так: особа була обізнана про виклик, але не з’явилася. Мовчання позбавляє слідство цього аргументу.
Які анкетні дані ви не зобов’язані називати
Допит починається з формальностей, і саме на них люди розслаблюються найбільше. А дарма.
Ситуація. Слідчий з’ясовує прізвище, ім’я, по батькові, дату і місце народження, реєстрацію, місце проживання, освіту, місце роботи, посаду, сімейний стан, наявність судимості.
Що робити. Кримінальний процесуальний кодекс дає слідчому повноваження встановити особу, яка прийшла на допит, тобто пересвідчитися, що з’явився саме той, кого викликали. Для цього достатньо паспорта (або посвідчення особи чи водійських прав), прізвища, імені, по батькові, дати і місця народження. Все.
Решта анкетних даних це вже фактично запитання, а відповіді на них це пояснення щодо себе. Ви маєте право їх не давати. У моїй практиці нерідко було принципово важливо зберегти конфіденційність саме в частині місця роботи і посади, і свідки просто не надавали цю інформацію. Одних слідчих це дратує, інші сприймають спокійно, але право у вас є в будь-якому разі.
Чи можна взагалі не відповідати на запитання
Ситуація. Чи не найчастіше питання від клієнтів звучить так: а можна взагалі нічого не говорити, якщо запитання стосуються не мене, а іншої людини?
Що робити. Свідок має право не давати показань і пояснень щодо себе, членів сім’ї і близьких родичів. Неважливо, як сформульоване запитання і кого воно нібито стосується. За відмову відповідальності немає, і притягнути вас за це слідчий не може.
Слідчі часто заперечують і посилаються на статтю 18 КПК України: мовляв, мовчати можна лише тоді, коли показання загрожують вам підозрою. Але стаття 63 Конституції безумовна. Вона не вимагає від вас нічого доводити, не ставить жодних умов і не змушує заздалегідь прораховувати наслідки кожної відповіді. Право просто є, і скористатися ним можна тоді, коли ви цього хочете.
Відкриті запитання
Запитання на допиті бувають двох типів: відкриті і конкретні. Почнемо з відкритих, бо саме вони найбільш підступні.
Ситуація. «Розкажіть про обставини події» або «Розкажіть, що вам відомо з цього приводу». Від вас чекають монологу.
Чим небезпечно. Ви одним махом віддаєте слідчому великий масив інформації, з якого він потім побудує десятки уточнюючих запитань. А в довгій розповіді людина неминуче збивається, щось забуває, а щось починає добудовувати на ходу. Результат: ви ще три години сидите і пояснюєте те, що самі ж і наговорили.
Що робити. Говорити мінімум і триматися лише відомих та перевірюваних фактів. Якщо це ДТП: дата, час, чи були ви за кермом, чи бачили момент зіткнення. Якщо це договір: загальні формулювання або та конкретика, яка й так відкрита. Брехати не треба: якщо обставини пам’ятаєте, ви їх називаєте.
А далі найголовніше. Після короткої відповіді поверніть м’яч слідчому: «Скажіть конкретно, що саме вас цікавить, і я відповім на ваші запитання».
Можна зламати запитання одразу: «Я так розгубився, що навіть не знаю, з чого почати. Поставте конкретне запитання, і я дам конкретну відповідь. Не хочу марно витрачати ваш час».
Конкретні запитання
Ситуація. Слідчий питає про конкретну обставину: чи знайомі ви з такою то особою, чи відомі вам обставини події.
Що робити. Якщо можна відповісти «так» або «ні», відповідайте «так» або «ні» і замовкайте. Це вже повна відповідь.
Найпоширеніша помилка це коли людина сама, без жодного тиску, перетворює свою коротку відповідь на розповідь. Сказали «так» і поїхали пояснювати. І ви знову опинилися в тій самій пастці відкритого запитання.
Якщо не пам’ятаєте, так і кажіть: «Я не пам’ятаю». Соромитися нічого, причини забути бувають різні. Ви хвилюєтеся від самого факту допиту. Або подія була для вас абсолютно рядовою: якщо ви укладаєте десятки договорів на місяць, деталей одного конкретного ви фізично не відтворите.
Формулювання, які залишають простір
Ситуація. Ви не впевнені у відповіді, але сказати щось треба.
Що робити. Використовуйте обережні конструкції: «Якщо я не помиляюся, то…», «Наскільки я пам’ятаю…», «Якщо мене не зраджує пам’ять…».
Навіщо це потрібно. Якщо пізніше слідчий заявить, що ви надали неправдиву інформацію або збрехали навмисно, ця конструкція працює на вас. Ви спокійно відповідаєте: умислу вводити слідство в оману не було, я так запам’ятав, покажіть, будь ласка, де саме і чим підтверджується моя помилка. Різниця принципова. Ви не людина, яка збрехала слідству, а людина, яка не запам’ятала деталей і виклала все так, як пам’ятає.
Запитання про суми, дати і обсяги
Ситуація. Запитують цифру: скільки сплачено податків, яка дата договору, який обсяг продукції відвантажено, яка вартість робіт.
Що робити. Такі відомості об’єктивно важко тримати в голові. По-перше, немає потреби, бо все зафіксовано в документах. По-друге, звичайна людина цифри просто не запам’ятовує. Тому правильна відповідь одна: не пам’ятаю.
Далі зробіть корисний хід і попросіть документи: «Конкретну цифру я не пам’ятаю і не хочу вводити слідство в оману. Якщо у вас є документи, продемонструйте. Якщо ні, чітко відповісти на це запитання я не можу». Користь подвійна: або вам дадуть документ і ви побачите точну цифру чи факт, або ви дізнаєтеся, якими документами слідчий взагалі володіє. І це не менш цінно.
Чому не можна нічого припускати
Ситуація. Ви сказали, що не пам’ятаєте. І тут слідчий пропонує: а ви припустіть, як вважаєте, коли це могло бути, висловіть свій здогад.
Що робити. Запам’ятайте: на такі запитання ніколи не відповідайте!
Формула одна: «Я свідок і можу говорити лише про те, в чому впевнений. Робити припущення я не маю права і не маю достатньо фактів, щоб щось припускати».
Чому це настільки принципово. Свідок повідомляє слідству виключно факти. Не здогадки, не версії, не власні висновки. Якщо слідчий просить припустити, це означає, що він хоче, щоб потрібні йому відомості були вами озвучені. А в протоколі ваше припущення виглядатиме вже не як припущення, а як констатація факту, і читаючи протокол, це дуже легко пропустити.
І ще один нюанс, про який майже ніхто не думає. Так, у суді припущення до уваги не візьмуть. Але до суду ще треба дожити. На стадії досудового розслідування воно працює: на його підставі отримують ухвалу на обшук, дозвіл на негласні слідчі дії або тимчасовий доступ до речей і документів. Тобто, проти вас або ваших контрагентів ваші припущення використають вже завтра.
Коли просять прокоментувати документи або підтвердити підпис
Ситуація. Вам кладуть на стіл документ, найчастіше ксерокопію, і просять прокоментувати.
Що робити. Якщо документ створений або підписаний не вами, не коментуйте його взагалі. Аргументація проста і абсолютно законна: ви не можете стверджувати, що документ дійсний, навіть якщо копія завірена, не знаєте, ким і коли він створювався, не знаєте контексту і не знаєте, що мала на увазі особа, яка його складала.
Якщо документ створювали ви, не поспішайте також: «Наразі я не маю можливості прокоментувати цей документ, оскільки не пам’ятаю, як і для чого він створювався».
Окремо про підпис, бо запитання «це ваш підпис?» звучить майже завжди. Якщо ксерокопія: «Підпис схожий на мій, але оскільки це копія, стверджувати, що це саме мій підпис, я не можу». Якщо оригінал: «Підпис схожий на мій». Після цього замовкайте.
А якщо ваш підпис простий за накресленням, додайте, що теоретично його може відтворити будь-яка людина.
Навідні запитання
Це найтонший інструмент слідчого. Суть такого запитання в тому, що воно вже містить у собі готовий факт, який слідство ще не встановило. Вас питають про одне, а погоджуєтеся ви зовсім з іншим.
Класичний приклад: «Як ви відреагували на конфлікт з цією особою?». Вас питають про реакцію, але в саме запитання вже вкладено, що конфлікт був. І навіть якщо ви відповісте «я ніяк не реагував», ви щойно підтвердили: конфлікт мав місце, просто ви на нього не відреагували.
Що робити. Відповідайте не на запитання, а на його ядро, тобто, спершу розберіться з фактом, який вам подають як уже встановлений.
«Хто у вашій компанії давав вказівку не проводити ці операції по бухгалтерії?». Вкладено: операції приховувалися і вказівка існувала. Відповідь: мені невідомо, що якісь операції не проводилися по обліку, і про жодні вказівки такого змісту я не чув.
«Як часто ви отримували доплату готівкою понад офіційну зарплату?». Вкладено: доплати були, обговорюється лише частота. Відповідь: жодних виплат понад офіційну заробітну плату я не отримував.
«Коли ви дізналися, що цей контрагент не веде реальної господарської діяльності?». Вкладено: контрагент фіктивний і ви про це знали. Відповідь: мені невідомо, що контрагент не вів реальної діяльності, і на момент співпраці підстав так вважати я не мав.
Схема однакова в усіх випадках. Спочатку вголос відділяємо вкладений факт і спростовуємо його. І тільки потім, якщо потрібно, говоримо по суті.
Допит під відеозапис
Ситуація. Допит фіксують на відеокамеру. Таке часто практикують у НАБУ і СБУ.
Чим небезпечно. Друкованого протоколу з вашими показаннями може і не бути. У протоколі лише зазначається, що показання зафіксовано на відео, а до нього долучається флешка або карта пам’яті із записом. Отже, немає паперового тексту ваших слів, а значить, немає й можливості внести правки, уточнення чи зауваження. Що сказали, те й залишилося.
Що робити. Усі поради вище працюють тут з подвійною силою. Не вступайте у вільну розповідь. За можливості відповідайте «так», «ні» або «не пам’ятаю». Чим коротша відповідь, тим краще. І обов’язково користуйтеся конструкціями «наскільки я пам’ятаю» та «якщо мене не зраджує пам’ять».
Чи може слідчий забрати телефон на допиті
Клієнти дуже часто побоюються, що слідчий забере телефон або змусить показати його зміст. Побоювання небезпідставні, таке подекуди трапляється.
Що робити. Слідчий не може на законних підставах змусити вас показувати телефон, вмикати або вимикати його, розблоковувати, відкривати месенджери чи віддавати апарат йому в руки. Це ваша власність, і розпоряджаєтеся нею ви.
Якщо йдете без адвоката і побоюєтеся тиску, дійте на випередження: вимкніть телефон або переведіть у авіарежим, а ще краще залиште в машині. Якщо ви з адвокатом, вимкніть телефон і передайте йому, а після допиту заберіть. Якщо вам справді потрібно бути на зв’язку, візьміть кнопковий телефон або чистий апарат, у якому немає ані документів, ані месенджерів, ані фотографій.
Якщо слідчий прямо просить дати телефон, показати листування або показати телефонну книжку, відповідь спокійна і однакова: «Я не проти щось вам передати чи показати, але за відповідним рішенням суду. Просто так я цього робити не хочу». Пояснювати причини ви не зобов’язані.
Якщо почнуться докори, що ви не бажаєте співпрацювати зі слідством, реагуйте так само рівно: «А ви не бажаєте працювати в межах закону. Отримайте дозвіл суду, і я вам усе покажу».
Що робити з хвилюванням
На допиті нервують усі. Навіть ті, хто йде чистим свідком. Навіть якщо ви суперпідготовлені, бо невідомість завжди лякає, бо ніхто не знає наперед, чи вийдете ви з кабінету свідком, чи вже підозрюваним.
Чого не робити. Не пийте перед допитом заспокійливі, снодійні, а тим більше алкоголь. Усе це притуплює реакцію, а голова вам знадобиться ясна: треба чути запитання, аналізувати його і пам’ятати, про що ви домовлялися з адвокатом.
Що робити. Мій головний практичний порадник у цій ситуації це звичайний записник. Беріть його з собою і записуйте кожне запитання слідчого. Поки пишете, ви заспокоюєтеся. Запитання лежить перед вами на папері, ви його перечитуєте, аналізуєте і тільки після цього відповідаєте за всіма правилами вище.
Якщо слідчий здивується або почне заперечувати, у вас два аргументи. Перший: ви маєте на це повне право. Другий: скажіть прямо, що хвилюєтеся і без запису просто забудете, на яке саме запитання відповідаєте.
У записника є ще одна користь, яку помічають не одразу. Після допиту всі записані питання можна проаналізувати разом з адвокатом або самостійно. І тоді стає видно найголовніше: які обставини з’ясовує слідчий, яку інформацію шукає і куди насправді рухається слідство.
І ще одна дрібниця. Якщо писати не виходить, бо запитання довгі або просто не хочеться, сидіть і малюйте в записнику. Декого це заспокоює навіть краще.
Висновок
Допит це не іспит і не двобій. Ваше завдання не переграти слідчого і не сподобатися йому. Ваше завдання одне: не сказати зайвого і не створити своїми руками доказів проти себе.
Тримайте в голові основні правила. Відповідайте максимально коротко без зайвої історії. Не соромтеся казати «я не пам’ятаю». Ніколи нічого не припускайте. Не коментуйте і не підтверджуйте фактів, якщо не впевнені в їх достовірності. І уважно слухайте, який факт вам намагаються підсунути всередині запитання.
А якщо не впевнені у своїх силах, приходьте на допит з адвокатом. Це не ознака провини. Це ознака того, що ви розумієте, як усе працює.